3 березня відбулися фінальні матчі чемпіонату району з волейболу серед чоловіків. У першому півфіналі зустрілися волейболісти сіл Датинь та Щедрогір.

 Нещодавно Ковель шокувала трагічна новина: дворічного хлопчика вбила оранжева надувна кулька. Ніщо не віщувало біди. Павлик грався яскравою іграшкою, але вона лопнула, і батьки пішли у другу кімнату, щоб принести дитині іншу. Коли ж повернулися, побачили, що з рота сина йде оранжева піна. Ні вони самі, ні медики швидкої допомоги не змогли зарадити біді, а  шматочки кульки, які стали вбивцями, дістав з тіла хлопчика вже судмедексперт.

 Саме такі слова й багато інших, які підкреслюють красу та величність жінки, були адресовані Жінці-Матері, Жінці-Берегині, Жінці-Трудівниці-ветерану праці на тематичному вечорі, який відбувся напередодні Міжнародного жіночого дня в обрядовому залі районного будинку культури. Вечір підготували працівники ра-йонної та селищної рад ветеранів, а запросили на свято  голів первинних сіль-ських ветеранських організацій, учасників народного аматорського хору „Журавлі”, членів президії,  ради та активістів ветеранської організації. Для них, і за участю їх же самих, була підготовлена не лише святкова програма і невеличкі подарунки, а й святково накриті столи.

 Вигідно займатися вівчарством чи не вигідно,  але у Височному вівці тримають у кожному п’ятому дворі. Статистично їх нараховується  212 у 47 господарів, хоча, я думаю,  ця цифра  значно більша. Бо у нас так уже заведено: показувати трохи менше, аніж маємо.  Всього ж у районі станом на 1 січня нинішнього року нараховувалося 897 овець. Зрозуміло, що ця галузь відживає, інакше в таких умовах і бути не може, адже нині, на дивину, ні на шкіри овець, ні на вовну, незважаючи, що це натуральна та ще й лікувальна сировина, немає ціни.
Про вівчарство і проблеми, пов’язані з ним, наш кореспондент розмовляла з височненським вівчарем Іваном Павловичем Карпіком, якому нещодавно виповнилося 70 років. А 50 з них - він вівчар. Хоча вівці у господарствах  його роду з діда-прадіда, і доглядати йому за ними довелося ще з ран-нього дитинства.

Сало здавна користувалося в українcького народу особливою популярністю. Як національна страва, воно стоїть поряд з такими безсумнівними візитними картками української кухні, як борщ, вареники, голубці, галушки. Сало для українців - це не просто продукт харчування. Це своєрідна реліквія та невід’ємна складова української культури. Про нього складено пісні, приказки, анекдоти.

Перше, чим привертає до себе увагу молода двадцятитрирічна ратнівчанка Ірина Неоднічик, – щира, приємна усмішка, добрі веселі очі і неймовірна позитивна енергія, яку, здається, навіть неозброєним оком видно. Звідки черпає таку життєву наснагу Ірина, як перетворює сірі будні в кольорову казку, – не секрет. Вона чи не щодня в оточенні прекрасного – квітів. Усі дівчата, жінки люблять квіти, але, зазвичай через кілька днів квіти, втративши свою естетичність, опиняються у смітнику. Але не в Ірини. Вона дарує квітам друге дихання.

У селищі Заболоття Ратнівського району на Волині в одній з осель Іверська ікону Божої Матері несподівано покрилася червоними плямами – священик вважає, що образ, найімовірніше, оновлюється.