Волиняни на Майдані в Києві.

Павло Данильчук, 28 років, Луцьк, депутат Луцької міськради

Я вже майже 20 днів провів у Києві, боремося із цією мафією, що при владі. Доводилося брати участь у сутичках з «Беркутом». Нічого, живі-здорові. Будемо бачити, що з того всього вийде. Сподіваємося, влада впаде. Насправді ніхто не знає, що буде далі. Мені здається, що й опозиція сама до кінця не вірить у те, що відбувається. Але народ з кожним днем, а особливо після того, коли ми втримали Майдан, вірить у те, що треба йти до кінця. Особливо ті люди, які вже пожертвували всім, на яких вже заведені кримінальні справи. А таких людей чимало, і вони йтимуть до кінця. І я разом з ними.

Кристина Павлюк, 34 роки, Володимир-Волинський, журналіст

Приїхала сюди вже вдруге. І бачу, що ми тут затримаємося надовго. Обидва рази я їхала за покликом. Такою була моя реакція на дії силових структур проти мирних людей. Треба показати, що нас більше, що ми все-таки свого досягнемо. Насправді це дуже важко. Якщо хтось думає, що приїхати на Майдан до Києва – це просто розвага, то він дуже помиляється. Холодно, дуже втомлюєшся. Але хто, як не ми?

Віктор, 19 років, смт Ратне

Я – звичайний студент. Навчаюся у Східноєвропейському університеті на економічному факультеті. Приїхав, щоб підтримати народ України, щоб скинути цю владу, яка дійсно творить чудні речі в нашій країні. Корупція процвітає, ніхто людей не слухається, людей б’ють. На це все дійсно боляче дивитися. Бачити це і мовчати – просто гріх. Перед Києвом я постійно був на мітингах в Луцьку, штурмували облраду, ходили по навчальних закладах. Це перші в моєму житті такі революційні події. І це мене направду так запалило. Постійно в центрі всіх цих подій, не можу на пари ходити. Хоч я – староста групи, але плюнув на все це і два тижні мітингували, поки нас вже не почали просити ходити на пари, бо ж сесію треба складати. Два тижні моя група взагалі не ходила в університет, я й весь потік агітував, щоб не йшли на пари зовсім. Але в університеті поки проблем немає, викладачі з розумінням ставляться. Деякі навіть нам подарували додаткові бали за те, що ми беремо участь у Майдані.

Микола, 42 роки, село Обенижі, Туріський район

Тільки почали говорити про євроінтеграцію я здогадувався, що Янукович на це не піде. Він же ж завжди тягнувся до Росії. А після того, як не підписав Угоду і я побачив, як по-звірськи били молодь, то просто не стримався. Так худобу не б’ють. Я якби то моя дитина була? І мені в душі так закипіло, так боляче стало. Вирішив, що мушу їхати. Поговорили про це з друзями. Сьогодні побили мою дитину, завтра вашу. Для чого нам така бандитська влада? Бандитам – тюрми! Хай молоді люди керують державою. Я вважаю, що як до Євросоюзу ми підемо, то вони хоч, може, перестануть красти. Вже доведеться державі відповідати перед ЄС.

Борис, 22 роки, село Жиричі, Ратнівський район

Дивився в онлайні нічний штурм Майдану. Вранці до мене подзвонив побратим зі «Свободи» і запропонував поїхати. Звісно, я погодився. Я не всидів би вдома. Просто не зміг не приїхати. Важко було сидіти і дивитися на те, що робиться у Києві. Але от в Луцьку на Майдан не ходив. Не було змоги. А в Київ готовий приїхати ще і ще, бо я тут потрібен, які і всі небайдужі українці.

Євген, 56 років, Луцьк

Я приїхав заради того, щоб жити у Європі. Щоб бути з нормальними людьми. Але нашому президенту це не доходить. Та й який то президент? Як він попав туди? Я геть не розумію! За нього ж ніхто не голосував. Чи підтасовку вони робили, чи як? В кого не питаю з Донецька, всі кажуть, що не голосували за нього. Я вважаю, що ми – європейська країна, тому наш шлях – тільки в ЄС. Туди, де є справедливі суди, там де, правоохоронці не б’ють студентів, де є порядок і всі дотримуються законів. Я вийшов на Майдан за свою сім’ю і буду стояти до кінця. Я впевнений, що ми зможемо. Бо якщо відступимо – пропадем.

Інна, 23 роки, Володимир-Волинський

Приїхала з подругою, бо розізлило те, що відбувається в країні, те, як влада себе нахабно поводить. Скільки ж уже можна терпіти? Я була в шоці від силового розгону Майдану, від такого ставлення до людей. Коли я вперше поїхала до Києва, то мамі навіть не сказала відразу. Повідомила вже по факту. А коли їхала вдруге, то мама години зо дві впрошувала мене не їхати, бо переживала. Але все-таки приїхала знову. Важко, находилася, сонна. Всім, хто хоче приїхати і не наважується, скажу одне – їдьте. Тут гарна атмосфера, все дуже організовано, привітні люди. Українці молодці, що вийшли на Майдан!

Євген Мельник, 57 років, Луцьк, депутат Верховної Ради

Я з першого дня тут, на Майдані у Києві. Таким було партійне рішення. Нині вже втратив лік дням і ночам, бо постійно чергую. То в Київській міській адміністрації, то на Майдані. Брав участь і в барикадних боях і протистояннях, відчув удари кийками «Беркута» і по руках, і по спині. Витягував, рятував і дітей, і дівчат, які були 1 грудня на протистоянні. Моїм форпостом були барикади на Інститутській. Брав участь у блокуванні Адміністрації Президента зі сторони вулиці Лютеранської, оскільки ці барикади були закріплені за ВО «Свобода». Ми мусимо вистояти!

Микола Горбачук, 33 роки, смт Ратне, депутат Ратнівської районної ради

Я як керівник ратнівського осередку ВО «Свобода» не міг під час таких доленосних подій бути вдома. Взяв за свій рахунок відпустку і приїхав сюди. Я приїздив уже кілька разів, буде треба – приїздитиму ще. Бо мені ця влада не просто дратує, воно мені в принципі ворожа. Я її не обирав. Але я не був свого часу активним учасником Помаранчевої революції, бо я вже тоді не вірив в Ющенка. Підтримував, звісно, але не надіявся. Знаєте, той, хто не побуває на Майдані, не зрозуміє, що це за явище. Якщо сидіти вдома і казати, що відвоюють Україну і без мене, то це величезна помилка. Я небайдужий, я за Україну, за наше майбутнє.