На землі з любов’ю працювати
НА ЗЕМЛІ З ЛЮБОВ’Ю ПРАЦЮВАТИ – МОЖНА І ПРИБУТКИ МАТИ
стверджує молодий господар із Тура Анатолій Габрильчук
Не раз доводиться чути від людей поговірку, що на землі господарювати – тільки горба нажити. Зрозуміло, що, важко працюючи, не щороку вдається заробити якусь ко-пійчину, що різних проблем, а особливо, куди, кому і за якою ціною здати вирощену продукцію, у селян вистачає. Та все ж вони господарюють, незважаючи ні на які проблеми, бо інакше як в селі вижити!? У поті чола трудиться і Анатолій Габрильчук, який поговірку про нажитого горба відкидає, бо він вважає, що хто працює, хто старається, той і прибутки має. Про Анатолія у Турі відгукуються, як про великого працелюба, чоловіка, який придбав усю сільськогосподарську техніку, працюючи на землі, та ще й хату будує.
Анатолій - справжній господар, - говорить про нього сільський голова Микола Головій. - Не лінується, де тільки можна, заробляє гроші, а в основному - господарюючи на полі. Нажив трактори, комбайн, автомобіль, має весь сільськогосподарський інвентар, будує хату. Не п’є, не дебоширить, його можна ставити в приклад іншим. А ще він батько трьох малолітніх дітей, яких виховує разом з дружиною. Сім’я хороша, порядна, працелюбна.
Отож журналістська дорога завела мене в оселю Габрильчуків. Про життя-буття поспілкувалася і з Анатолієм, і з його дружиною Оксаною. Проживають вони разом з батьками Анатолія і те, що нажили, не приписують лише собі, а стверджують, що роблять, господарюють усі разом. Але що саме нажили, не відразу взялися перераховувати. Найперше розповіли, що будують хату. Звели уже каркас, накрили, двері, вікна вставили. Мрія у подружжя – чим швидше справити новосілля.
Поцікавилася, де ж беруть гроші на будівництво?
- З поля! - відразу мовив Анатолій. – Раніше був на сезонних заробітках, але зрозумів, що і вдома можна заробити. Маємо до двох гектарів землі. Садимо однієї картоплі щороку гектар, а то і півтора. Коли хороша ціна на картоплю – хороші і гроші маємо за неї. Оце років три назад вельми добре заробили. Але навіть якщо і ціни немає – все одно прибуток буде, тільки незначний. Це, якщо мати сотих 20 поля, то не дуже заробиш. А коли більше садити й хороше, вчасно обробляти, – збитку не буде, якщо не втрутиться погода, бо поля в нас не дуже хороші - там підмочить, там підсушить. На весну плануємо розширити земельну ділянку і ще більше зайнятися вирощуванням картоплі та моркви.
- Працювати на полі нелегко, якщо немає відповідної техніки...
- У нас все механізовано, окрім того, що потрібно посапати, - продовжує молодий господар. - Усю необхідну техніку маємо, весь реманент. Перший трактор ще тато придбав більше двадцяти років тому. Але ми його продали, купили інший, потім іще інший. Мали два великих трактори, та коли підрахували затрати, вирішили один продати, а купити маленького „китайця”, економія у пальному відчутна. Сільськогосподарську техніку купляли поступово, в міру накопичення коштів, і тепер ми маємо, окрім тракторів, зернозбиральний комбайн, саджалку, копалку, косарку, грабарку, плуги, борони, все, що потрібно селянину для сільськогосподарської роботи. Придбали легковий автомобіль, маємо мотоцикл.
Поцікавилася у молодих господарів, що тримають вони із худоби?
- Тримаємо три корови, четверту продали, п’ятеро поросят, птицю.
- Якщо три корови, то, напевно, гроші маєте ще й за молоко?
- Ні, молока ми не продаємо. У нас сім’я молочна, а корови-то не дуже молочні. Але ось щороку продати троє телят – вже копійчина, та й гній для удобрення полів є. У нинішньому році маємо отримати доїльний апарат, вже легше буде.
- Час для відпочинку є?
- Ні, особливо влітку! – в один голос відповіли чоловік з дружиною. – Але все ж знаходимо час піти у гості до друзів, родичів, кумів, приходять й вони до нас – разом святкуємо різні свята. У нашому селі чотири озера – інколи відпочиваємо на їх берегах.
- А як відносно випивки, буває, що чоловік нап’ється? - запитую у Оксани.
- Щоб пити, треба і гроші мати, і час, і здоров’я, - каже жінка. - Напившись сьогодні, взавтра вже працювати не будеш. Чоловік у мене не зловживає спиртним. Ну, по святах, зрозуміло, вип’є, але в міру. По-справжньому п’яним я його ніколи не бачила.
- Не хотіли б у місті жити?
- Ні! – відповіли обоє. – Звісно, в селі жити важко, але жити можна. А село ми любимо й знаємо: якщо працювати – результат буде.
Валентина БОРЗОВЕЦЬ
