Так, на двадцять шостій сесії районної ради, що відбулася 1 березня, були присутні 33 із 40 народних представників. Вони дали згоду на «створення пунктів швидкої допомоги при ЦРЛ з базуванням при дільничних лікарнях сіл Кримне і Сереховичі; на ліквідацію відділення швидкої допомоги при ЦРЛ та на передачу майна відділення швидкої допомоги Старовижівської ЦРЛ із спільної власності територіальних громад сіл, селища району у власність територіальних громад сіл, селища, міст Волинської області для створення центру екстреної допомоги та медицини катастроф; на надання в оренду частини приміщень Старовижівської ЦРЛ, Кримненської та Сереховичівської дільничних лікарень та транспортних засобів Старовижівської ЦРЛ для забезпечення діяльності комунального закладу «Волинський обласний центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф» (із повідомлення на сайті Старовижівської РДА). Погодьтеся, простій людині дуже важко розібратися, хто, що і кому передав. Втім, її більше хвилює, чи зможе карета швидкої допомоги по бездоріжжю, як нинішньої весни, доїхати за двадцять хвилин до найвіддаленішого куточка району. А може, прийняті рішення підуть громаді на користь? Втім, депутатам районної ради видніше. Хоча були й такі, що висловилися проти подібних реформі і палко доводили, що це маніпуляції людською свідомістю, однак перемогу здобула більшість.
Наступним кроком у реформуванні медицини в Старовижівському районі стали рішення самоврядного органу, прийняті на позачерговій двадцять сьомій сесії районної ради, якими створено Старовижівську амбулаторію загальної практики сімейної медицини та Старовижівський центр медикосанітарної допомоги. За перше рішення проголосували 25 представників громад, за друге – 21 із майже тридцять присутніх. Ними депутати районної ради прагнуть, відповідно до законодавства, розмежувати первинний та вторинний рівень надання медичної допомоги. У структуру амбулаторії, як прозвучало на сесії, увійдуть сімейні лікарі, дільничні терапевти та педіатри, допоміжні підрозділи. Вони обслуговуватимуть лише жителів Старої Вижівки та приписної дільниці. Старовижівському центру первинної медико-санітарної допомоги будуть підпорядковані 35 фельдшерсько-акушерських пунктів, 5 амбулаторій, 3 дільничні лікарні (крім стаціонарних відділень), а також адміністративно-управлінський та допоміжний підрозділи. Сюди планується перевести з ЦРЛ більше 150 посад.
Якщо в амбулаторії загальної практики сімейної медицини працюватимуть лише сімейні лікарі, на яких останнім часом покладаються великі надії, тоді яка доля хірургів, стоматологів, ЛОРів, акушер-гінекологів, ендокринологів.., тобто фахівців вузької спеціалізації? Їм доведеться перекваліфіковуватися? Піврічні курси, про які люблять повто- рювати чиновники від медицини, навряд чи допоможуть гінекологу стати хорошим сімейним лікарем. До речі, у Старій Вижівці тривалий час катастрофічно не вистачало окремих спеціалістів. З іншого боку, спробуй поясни людині похилого віку, що їй потрібно їхати з Яревища в Ковель, щоб запломбувати зуб. Одна дорога виллється в копієчку.
Сьогодні медицина й справді потребує реформ. Однак навіть ті, хто намагається їх провести або говорять про це, не знають, куди ведуть. Споглядаючи ту злиденну ситуацію, у яку, ніби в пастку, потрапила українська охорона здоров*я, можна беззаперечно поставити діагноз «безгрошів’я». А звідси низька заробітна плата медиків, відсутність сучасного діагностичного та іншого обладнання, неможливість через брак коштів провести ремонт у лікувальних установах, що погіршує умови роботи лікарського персоналу; відсутність державної програми, яка могла б забез- печити медикам вирішення житлових проблем, особливо в сільській місцевості та інші. На це потрібні мільйони, яких у держави, як і на запропоноване нині реформування медицини, немає, тоді як на пільги численним категоріям високопосадовців знайшлися.
Депутати Старовижівської районної ради рішення, що стосуються реформування медицини, чомусь приймали у таємному режимі. Звичайно, згідно з регламентом роботи районної ради вони мають на це право. От тільки кого чи чого вони злякалися, а напрошується тільки такий висновок, навряд чи довідаються їх виборці. - Ми вже й не сподіваємося, що про нас хтось дбатиме, -- висловлює свою думку жителька Старовижівського району Марія Оксенчук. – Воно все, знаєте, як у тому анекдоті: вгорі шумить, політики майдани збирають, а внизу, як у очереті, тихо. А медицина, хто там що розбере, люди зробили висновок, що ЦРЛ у районі не буде, доведеться їздити в Луцьк, де лише на «благодійні внески» потрібно витратити не одну мінімальну зарплату.
А ось думка Петра Мартинюка: - Ми були свідками, як реформували промисловість, у чиїх руках опинилися фабрики та заводи, потім – колгоспи, щоб зробити документи на пай, потрібно ноги збити. Нині взялися за освіту та медицину. Буде те ж саме, що з колгоспами. - Повертатися в село не збираємося, - розповідають Оленка та Катерина, котрі назвалися студентками. - Краще будемо у Києві посуд мити чи в багатих квартири прибирати. Звичайно, шкода батьків, вони старішають і все частіше звертаються до медиків, з таким реформуванням системи охорони здоров’я їх становище тільки погіршиться, бо в нашій районній лікарні хоч поборів немає, тоді як у великій клініці навіть молодша медична сестра хворому в кишеню заглядає.
Ось така вона, думка народу. Побоювання простих українців і справді небезпідставні і зрозумілі. От тільки чи буде хтось до них дослухатися? Там, у високих владних кабінетах, схоже, давно все вирішено, то чи не є рішення, прийняті на районному рівні, лише маленьким кільцем у довгому ланцюжку?
