Лісова стежка. Погода класна — калюж небагато, Колобок чистесенький, охайненький, наче щойно з мийки. Коли колючки не потрапляють до рота, котиться і муркоче від задоволення «Я Колобооок, у мене печений бочооок!...» Далі якісь віршики починають складатися... про пенсійну реформу, про недержавні пенсійні фонди (з усього видно, що Колобка ця проблематика дуже непокоїть), але це занадто складно, тому не римується. Через те, спльовуючи колючки, Колобок повертається до старих пісень.
Поява представника лісової фауни — Ведмедя. Із досьє звіра: в лісі Ведмідь є неформальним авторитетом. Його біографія містить чимало білих (хоча є підозра, що вони, навпаки, чорні) плям ще з 90-х. Останнім часом спеціалізується на рейдерських захопленнях, активно проривається до вищих владних ешелонів.
— Привіт, колобокий! — свіркнув фіксою Ведмідь, граючись золотим ланцюгом на волохатих грудях.
— Вітаю вас, пане Пахан!
— Ну, поки не пахан, але ти, малий, тему рубіш... Якщо такий продвінутий, давай візьму тебе на дєло, 10 % твої.
— А що ви збираєтеся робити, пане Ведмедю?
— Є план хлопнути недержавний пенсійний фонд. Наче вулик з медом. Спершу його створити, набрати туди грошиків від різних лохів, а потім — хлопнути і — на Багами. Знаєш, які там пандочки, на Багамах?
— Ой, пане Ведмедю, через таку оборудку можна і до білявок на Крайню Північ потрапити...
— Ну і на хіба таке казати, — наморщує лоба Ведмідь, тричі постукавши по дереву.
— Тільки не хвилюйтеся, зараз усе поясню. Будь-який недержавний пенсійний фонд, згідно Закону, це непідприємницьке товариство. І він не має на меті отримати прибуток для засновників або когось іще. Засновники, наприклад, Ви, пане Ведмідь, не мають з того ніякого фінансового зиску, в них навіть доступу до коштів фонду немає. Фонд — це щось подібне до мішка, до якого всі складають гроші. Мета — накопичити пенсійні внески вкладників, захистити їх від інфляції та примножити.
— От ти плєсєнь хлібобулочна, як то може бути: непідприємницьке товариство, що не має на меті отримати прибуток, а грошики збирається примножити?
— Це, пане Ведмедю, така законодавча казуїстика, але пояснюється вона просто: крутити гроші в різних бізнесах не можна. їх можна лише інвестувати, тобто вкладати. Фонд — це не бізнес-проект. Хлопнути його гроші навіть у теорії неможливо — всі внески зараховуються на індивідуальні пенсійні рахунки учасників, і ніхто, крім самого учасника, не скористається цими коштами. Коли оті, вибачте, забув, як Ви їх називали, досягнуть пенсійного віку, вони почнуть отримувати пенсійні виплати і почуватимуться не як... еее... (щось сьогодні з головою, знову забув), а як кращі люди, оскільки їхня пенсія буде в рази перевищувати пенсії тих, хто до недержавного пенсійного фонду кошти не заощаджував.
— От ти гоніш, а звідки ті фраєра знатимуть, що їм там накапало за стільки років?
— Як звідки? Вкладники щороку можуть отримувати виписки про стан свого рахунку Все прозоро. І через цю прозорість — тобто транспарентність...
— Слухай, ну це вабщє!
— ... і через цю прозорість кожен учасник може контролювати роботу свого фонду. Деякі фонди навіть щодня інформують!
— Малий, учись, поки я живий! Дивись, створюю контору, потім кажу — все, прогоріли, мєнти спалили, маскі-шоу понаїхали, все забрали, або що інше, а грошики до кишені — і до пандочок...
— Фонд не може бути оголошений банкрутом, пане Ведмедю. За законом.
— Ну ти розумний, в натурі, як прокурор! — і Ведмідь з усієї сили копкає Колобка ногою.
Від того котиться Колобок лісом далі, набираючи швидкість, вже не співаючи, спльовуючи колючки і радіючи, що так легко відбувся, а міг би за власний інтелект і більше постраждати.