Бабуся порається біля діжки, замішуючи тісто, щоби заліпити Колобку відгризений від бочка шматок. Дідусь сидить за столом, наливає чарку і радісно посміхається у вуса. Колобок примощується поруч із Котиком, вони разом мурчать від задоволення. З усього видно, що це поєна хатня ідилія.
— Ех, Колобочку, — зітхає Бабуся, витираючи борошно з рук, — старі ми з Дідом стали. Раніше яку городину ростили та на базарі продавали, а зараз уже важко: це ж і полий, і прополи... А пенсії не вистачає. Все так дорого!..
Дід вступає в розмову:
— У лісі подейкують, Колобочку, що ти тепер розумником великим став — звірів консультуєш, як пенсію накопичити. І що серед твоїх клієнтів навіть найповажніші представники нашого лісу...
— Так, Дідусю. І Ведмідь, і Вовк, і навіть сама зоресяйна Лисиця особисто тиснули мені руку... тобто голову.
Бабуся витирає сльозинку, розуміючи, як саме вони тиснули її улюбленця.
Кіт, на якого обперся Колобок, дивиться на нього з невимовною повагою.
— Але шкода, — продовжує Дід, — що ми вже застарі для накопичувальної пенсійної системи. Так і будемо, мабуть, в наші літа доживати в бідності на оті крихти, що раз на місяць поштарка приносить. Ми ж коли молодими були, то подеколи навіть не за гроші, а за трудодні працювали. Якби в ті часи хтось і запропонував пенсійні альтернативи, то швидко б змінив своє місце проживання на табір у Сибіру...
— Нічого, Діду, — старенька підійшла до чоловіка, непомітно поцупивши зі столу сулію з горілкою. — У нас є наш Колобок! Він наша радість, він наша надія, він нас, немічних, і нагодує, і лікаря викличе, якщо треба, і на цвинтар знесе, як час прийде...
— Дідусю! Бабусю! Ну не можу ж я бути постійно при вас, мов прив’язаний! На мене справи великі чекають! Та думаєте, в мене душа за вас не болить? Болить, ще й як! А тому вирішив я зробити на вашу користь разовий внесок до недержавного пенсійного фонду, аби всі питання з тією жебрацькою лісовою пенсією зняти раз і назавжди. Тож ви будете регулярно отримувати додаткову пенсію. І вистачатиме вам не лише на хлєбушек, а й на добре маселко до нього.
Дід із Бабою дивляться на годувальника широко відкритими вдячними очима.
— І скільки ж це ми з Бабою щомісяця будемо отримувати?
— Діду, — Колобок входить у звичний консультативний режим. — Ти ж бачиш, яка в нас ситуація в лісі: як не повінь, так пандемія. З кризи ліс не вилізає! Якщо фонд матиме фіксовані щомісячні виплати, то він може за певних обставин стати таким самим банкрутом, як і державна скарбниця. Але з останньою легше. Прийде Лисиця та друкарський верстат увімкне, надрукує лісових дерев’яних грошей. Тільки чого вони будуть варті? З виплатами недержавного пенсійного фонду все серйозніше. Розмір щомісячних виплат залежить від динаміки одиниці пенсійних внесків фонду...
— Від чого, від чого?...
— Ну, це такий показник, який найбільш точно вказує на ефективність роботи фонду. Між іншим, найкращі фонди розраховують його щодня! Так от, якщо така система працює, то і гарантія є, що виплати все ж будуть щомісячні, за будь-якої погоди. Звісно, коли більше, коли менше. Але будуть! Це заморська практика, давно відпрацьована... Не турбуйтеся! Не буду обіцяти золоті гори, та тенденція до зростання щомісячних платежів буде!