Колобок котиться, приспівуючи, лісовою стежкою і не помічає, що пейзаж стає впорядкованим, дерева підстрижені, трава місцями підфарбована. З-за кущів за ним спостерігають уважні очі товстих борсуків, у сірому непримітному хутрі, до вух яких вставлені міні-рації. Колобка «ведуть», передаючи один одному його маршрут пересування. Несподівано Колобок налітає на щось м’яке та руде, і замість звичних колючок в його роті стає повно лисячої шерсті. Колобок затамовує подих, аби не наковтатися збудника алергії, а Лисиця, тим часом, міцно стискає його своїми кігтистими лапками, рясно прикрашеними каблучками з діамантами.
— Здрастуй, милий Колобочку! — промовляє Лисиця єлейним голосом.
— Здрасьтє!
— А ну — повторимо, — і Лисиця відкидає Колобка на кілька метрів. — Котися-но на мене ще раз! Колобок виконує команду. Лисиця знову міцно хапає Колобка і промовляє:
— Здрастуй, милий Колобочку!
— Здрасьтє!
— Ех, знову якось ненатурально! — Лисиця незадоволено піджимає губки, кидає Колобка на землю і починає розглядати своє зображення в люстерці.
— Пані Принцесо Лісу, чи буде ваша ласка дозволити мені рухатися далі?
— Що значить — рухатися далі? Просто так? Звісно, ні. Хочеш взагалі кудись рухатися — мусиш платити. Лісова скарбниця геть порожня! А скоро має бути моя коронація! Я вайлуватим їжачкам уже всі голки дибки поставила. Раніше вони мали щомісячні плани по збиранню податків — з кожної нори, з кожного дупла. Тепер у них уже щоденні плани. І що? Все одно гроші з лісової скарбниці витікають, проїдаються. А скільки йде на утримання пенсіонерів! Ліс-то старіє... А тому платити треба — за все, за все, за все!
«Так, — подумав Колобок. — Вона працює!»
— Пані Принцесо Лісу, на жаль, я не маю навіть кишень, куди б міг покласти гроші. Але можу запропонувати свої послуги в якості консультанта з фінансово-правових питань. Щойно мав честь робити експертизи проектів панів Ведмедя та Вовка.
— І чого ж це ви такі бідні, коли такі розумні?... Ну добре. Є в мене одна ідейка. Лісова скарбниця геть порожня, на їжачків ніякої надії: в норах та дуплах вже й миші суїциднули від голоду. Можна, звісно, увімкнути друкарський верстат і намалювати наших лісових грошенят скільки завгодно. Але я вирішила піти більш цивілізованим шляхом і випустити облігації державного лісового займу. Як думаєш, після вдалої маніпулятивної пропагандистської кампанії вдасться звірів розвести на таку покупку?
— Маю сумніви, пані Принцесо Лісу... — Колобок відповідає дуже обережно, тому що має досвід спростування авантюристичних ідей інших топів лісу.
Лисиця знов піджимає губки.
— Ну добре, Колобок. Я знаю, що ти маєш безпосереднє відношення до якогось недержавного пенсійного фонду. Давай зорганізуй, аби цей фонд викупив усі мої облігації. А я з тобою трошки поділюся... або ні — я тебе просто відпущу, і це буде моя велика королівська ласка.
— Пані Принцесо, — Колобок приречено зітхає, оскільки передбачає, що розчарування такої всемогутньої особи вартуватиме йому дорогого. — Інвестування пенсійних накопичень здійснюється відповідно до вимог Закону і передбачає жорстку диверсифікацію активів.
Звісно, напрямки та ліміти інвестування визначає сама компанія з управління активами, набір інструментів для формування інвестиційного портфеля фонду досить широкий, але діяльність КУА суворо регулює все той же Закон.
— НУ що ти верзеш, про який закон мова, якщо я завтра буду королевою?
— Ще в середні віки, пані Принцесо, наші предки відмовилися від абсолютної монархії та перейшли до більш демократичної форми — монархії конституційної, обмеженої.
— Ги-ги, — Лисиця хижо поглядає в бік лісової хащі. — 3 такою конституцією, як у нас, я згодна і на монархію конституційну А треба буде — то й заборонимо цю дурну конституцію!
Колобок непомітно задкуючи від Лисиці, продовжує свій спіч:
— Так от щодо ваших облігацій... Набір інструментів для формування інвестиційного портфеля широкий. Дозволено вкладати — і в облігації, і в акції, і в нерухомість, і в банківські депозити, і в дорогоцінні метали. Але ризики потрібно мінімізувати. Тому, за Законом, в цінні папери одного емітента дозволено вкладати лише до п’яти відсотків активів. Усього в облігації, рівно, як і в акції, дозволяється вкладати до сорока відсотків загальної вартості пенсійних активів. І лише якщо ваші цінні папери будуть забезпечені гарантією лісового Кабінету Міністрів...
— Будуть! Будуть! Під мої особисті гарантії!
— Тоді можна використати до половини активів фонду на їхнє придбання, але...
— Ніяких «але»! Ти з ким розмовляєш, булка ти непатріотична!
—...але кожен управляючий мусить діяти обачливо та розсудливо. Уявіть, що завтра гіперінфляція, як лісова пожежа, почне нищити все навколо. І активи, вкладені в облігації, будуть обезцінені, спалені, а регенерувати вартість недержавного пенсійного фонду зможуть лише ті з них, які вкладені в акції. Не можна так волюнтаристські ставитися до своїх же підданих похилого віку, пані Принцесо Лісу. Звісно, залишається сподіватися, що цих стареньких і немічних скоро з’їдять. Але ж будувати на цьому державну політику — це якось не шляхетно...
— Ах ти пліснявий пиріжок! — Лисиця кидається в бік Колобка. Той утікає і ховається за пеньком. Лисиця намагається його схопити. Колобок катається по колу, Лисиця бігає за ним. Колобок уперто продовжує виголошувати положення Закону:
— І ще... пані... і ще... Я наголошу!... Інвестиційний портфель фонду, звичайно, складається з різних видів активів — як з інструментів з фіксованим доходом, до яких належать облігації, які ви хочете впарити... пробачте, розмістити... так і з інструментів з непередбачуваним доходом, до яких... належать акції, нерухомість і дорогоцінні метали... Та...
— Ах ти бублик без дірки! — Лисиці вдається подряпати його своїм французьким манікюром.
— Аааа... боляче... та... саме завдяки довгостроковій перспективі роботи фонду інвестиції до об’єктів з нефіксованим доходом — перш за все, акції — мають найбільший потенціал у боротьбі з інфляцією, яку ви, пані Принцесо, так "успішно прискорюєте щороку!...
— Ууу, блін прокисший, ось тобі на горіхи! — Лисиця нарешті хапає Колобка, глибоко вгризаючись в його насправді рум’яний бочок. Колобок видирається з її лап та зубів і тікає. Він чимдуж котиться стежиною, більше не співає, а гірко-гірко плаче, тому що йому-таки сильно болить укушений бочок.