Чи стане Семенова Гора історичною цінністю Волині? - 5 Квітня 2013 | РАТНЕ ПОРТАЛ
Інтернет провайдер БІТ
Чи стане Семенова Гора історичною цінністю Волині?

Їх було дуже багато колись і на Семеновій Горі. Однак відтоді, як люди почали використовувати пісок для господарських потреб, ареал конвалії на її території різко зменшився. З кожним роком тут все важче знайти й іншу лікарську рослину, яку старовижівчани ніжно називають бальзамом. Чай, приготовлений з додаванням кількох листочків бальзаму, помічний не лише хворій людині, а смакує й здоровій, бо він настільки запашний, що, здається, увібрав у себе всю міць волинського лісу.
Поблизу Семенової Гори люблять походити з кошичками й любителі
тихого полювання – грибники і ті, для кого лісова суниця – королева літа. Але щоб усе це зберегти на довгі роки, в тому числі не допустити загибелі рослин, занесених у Червону книгу, варто добре постаратися, тобто подбати про урочище.
Проблема ця не нова, однак останнім часом про неї дещо забули.
Втім, Семенова Гора має ще й історичну цінність. У 1994 році тут працювали археологи, експедицію очолював знаний на Волині фахівець Григорій Охріменко. За його інформацією, у цій місцевості було поселення докерамічного неоліту. Попередньо його віднесли до п’ятого тисячоліття до н. е. Археологи і віднайшли там велику кількість ручних знарядь праці: сокири,трапеції, скребки. Усе це засвідчує неабияку майстерність наших предків у виготовленні кам’яних і крем’яних знарядь. А також говорить про те, що древні люди вміли обробляти дерево, кістку, свердлити камінь, розпилювати його.
- Ми розкопали залишки двох жител і знайшли крем’яні вироби,
аналогів яким досі не зустрічалось, - робить висновок Григорій Охріменко.
– Тобто на Семеновій Горі проживали, імовірніше, прийшлі древні люди, яких змушували переховуватися на північному заході різні обставини.
Це могло бути наслідком своєрідного демографічного вибуху, коли природне середовище не могло всіх прогодувати, і люди йшли на пошуки нових місць проживання.
Чому Семенова Гора була для них зручною, також дає відповідь волинський археолог. Виявляється, вона знаходилася на значному підвищенні, а на рівнинній Волині таких підвищень небагато, вони не лише окраса краю, а ще його природне багатство. До того ж, біля підніжжя гори починалось озеро. За дорогою на Галину Волю, вліво від Семенової Гори, де нині росте ліс, і досі залишилися заболочені місця, де зустрічається багато вужів та гадюк. Болото й свідчить, на думку археологів, про те, що колись тут була велика і глибока водойма. Це, зокрема, також спонукало древніх людей оселитися саме тут, а не деінде. Як засвідчують розкопки, на березі озера вони вичиняли шкури, які йшли на виготовлення одягу та облаштування житла, тобто полювали на тварин, а для цього виготовляли наконечники для стріл та інше знаряддя. Окремі із археологічних знахідок нині зберігаються у Старовижівському краєзнавчому музеї та Інституті археології НАН України в Києві.
Зважаючи на ці дані, не раз лунали пропозиції: чому б не узаконити законодавчо територію, яка має біологічну та історичну цінність? Але єдине, чого вдалося досягнути, це призупинити вивезення піску, що призводить до руйнації гори. Старовижівські підприємці кілька років тому облаштували тут столики та лавочки, адже Семенова Гора стала місцем масового відпочинку, особливу взимку. Її називають місцевим Буковелем.
У липні 2008 року сесія Старовижівської районної ради рекомендувала райдержадміністрації вжити охоронних заходів, спрямованих на облік, державну реєстрацію, захист та збереження об’єкта, забезпечити особливий режим використання та збереження земельної ділянки в урочищі Семенова Гора та утриматися від прийняття рішень щодо зміни цільового призначення.
Наскільки це рішення виконується, може судити кожен, хто відвідує цей подарований нам природою чудовий куточок лісу. Тоді ж у відділі rультури обіцяли, що із введенням посади спеціаліста з питань туризму і охорони культурної спадщини питання охорони Семенової Гори зрушиться з мертвої точки. Однак цього не сталося. Перешкодою до реалізації рішення райради, як і в 2008 році, є відсутність коштів, а вони потрібні чималі і, схоже, не скоро з’являться.
Тож залишається єдиний вихід, поки не знайшовся меценат для доброї страви, берегти по праву пам’ятку історії силами громадськості, серед якої є чимало активістів, здатних протистояти особам, ласим на дармовий пісок, а він, як відомо, входить до складу корисних копалин нашого краю.
Наталія Легка