Раптом за хатою щось тріщить. У вікні з’являються спершу тремтячі біло-рожеві вуха, потім окуляри в золотій оправі. Дід простягає руку і втягує через вікно до хати Зайця, який тримає в руках зелений смугастий прапорець.
— Колобочку, Колобочку! — радісний Зайчик махає прапорцем. — Я тебе вже скрізь обшукався!
— А я тут, у своїх стареньких, на лікуванні...
— Та бачу! А мені Зайчиха наказала тебе знайти. Вона, бач, вже зараз захотіла на пенсію. Каже, піди, розшукай Колобка, хай усе організує належним чином.
— Скажи Білявій, — Колобок підставляє бочок Бабусі, щоб та наклала латку з тіста, - що вона як учасник фонду може сама собі обрати пенсійний вік. Але ж у межах розумного! Жінки - від 45 до 65 років, чоловіки - від 50 до 70.
— І як довго ми із Зайчихою будемо отримувати її гроші з фонду?
— Так самі і визначите. Але не менше десяти років. Ну а там... двадцять років, тридцять... І передай своїй Пухнастій, її гроші будуть недоторканими, хай не переживає.
— А ще, Колобочку, моя Зайчиха розглядає потенційну можливість поїхати назавжди з нашого лісу кудись за болото. Як же тоді грошики? Нам що, доведеться щомісяця приїжджати по них? Чи вони взагалі згорять?..
— Та ні, — Колобок задоволено розглядає в дзеркалі свій відновлений бочок. — Як надумаєте їхати, то приходьте і все, що вам належить, забирайте за раз. І їдьте собі.